запальнички

Перша газова запальничка, огниво Деберейнера, була винаходом Йоганна Вольфґанґа Деберейнера в 1823 році. Вона використовувала водень, каталітично підпалюваний на платині. Однак через вибухонебезпеку та використання їдкої кислоти її виробництво було припинено до 1880 року.

У 1867 році компанія Cartier отримала патент на запальничку на основі механізму кремнієвих замків, але її розміри були незручними. У 1903 році відкриття ферроцерію дозволило зробити кресало компактним, замінивши кремінь на сталь. Ця подія значно вплинула на конструкцію запальничок, яка залишалася практично не змінною до сьогоднішніх днів.

Період Першої світової війни спонукав розвиток індустрії запальничок через потребу в вогні без яскравого спалаху. К кінцю війни запальнички стали масовим продуктом. Основними виробниками стали Австрія та Німеччина, а потім запальнички стали випускати по всьому світу.

У 1932 році Джордж Грант Блейсделл заснував Zippo, яка відзначилася надійністю та пожиттєвою гарантією. У 1947 році DuPont представила першу газову запальничку, а у 1961 році почала продаватися одноразова запальничка «Cricket». У 1980-х роках з'явилися турбозапальнички з високим тиском пари, які забезпечували густе направлене полум'я, складніше погасити вітром.

Конструкція запальничок ґрунтується на використанні легковоспалюваного палива, такого як бензин або сжижені вуглеводні гази. Бензинові запальнички використовують змінний фитиль, а газові — сжижену суміш пропану і бутану. Для підпалу палива використовуються принципи огнива, п'єзоелектричного підпалу та каталітичного підпалу.

Також існують електричні запальнички, які працюють від акумулятора або генерують електричну дугу між електродами. Ці запальнички поширені в місцях, де обмежено використання відкритого вогню.

Отже, запальнички — це функціональні та зручні пристрої, що базуються на різноманітних технологіях, які постійно розвиваються та вдосконалюються для задоволення потреб користувачів.